Чи є місце для любові та співчуття у підвалах зруйнованого росіянами Маріуполя? Чи може вдячність за час із коханим бути більшою за горе від його втрати на війні? Що дає сили підтримувати людей, які щойно вирвалися з окупації, коли в ці самі хвилини твій син переживає пекло на «Азовсталі»? І як це — приймати в цей світ дитя, коли за вікном обстріли, а вдома ні світла, ні води? У цій книжці звучать голоси двадцяти п’яти жінок — військових, медиків, волонтерок, переселенок, журналісток, — жінок, які пройшли полон або які чекають із полону найрідніших, які зазнали непоправних втрат на цій війні, але мають стільки сили й любові, що діляться ними з іншими.
У цих історіях багато болю: обстрілів, підвалів, ран, вибухів, смерті, — але так само в них багато світла: вдячності, віри, доброти, любові та — головного — надії. Кожна історія — унікальна, але водночас усі вони — про наш спільний досвід цієї війни, про наші спільні рани і сподівання.
У книжці вміщено історії: Валерія Зеленська, Ольга Меняйло, Ірина Язова, Анастасія Заудальська, Валерія “Оса” Васильченко, Леся “Карамелька”, Анастасія Блищик, Ярина Чорногуз, Ірина Юрченко, Вікторія Головіна, Олена Петяк, Аліна Смоленська, Ярина Мелентьєва, Олександра Безсмертна, Оксана Чорна, Євгенія Вірлич, Олена Авілова, Тамара (Ізюм), Ольга Мазенкова, Оксана Бондар, Ірина Рибакова, Наталія Попова, Євгенія Таліновська, Олена Розвадовська.