Він прийшов по славу, а знайшов лише терор, зраду і біль.
330 рік до н. е. Александр Македонський остаточно перемагає Персію і веде свою нездоланну армію далі на схід — до багатств Індії. Його шлях пролягає через Афганістан — край, де панують давні племінні звичаї, а кожен чоловік народжується воїном.
Піхотинець Матфеос приєднується до війська в очікуванні подвигів і слави, взоруючись на старших братів, але замість цього опиняється в самому пеклі кривавої бійні. Лютий опір ворогів, з яким стикається македонське військо, шокує і водночас змушує до ще більшої жорстокості й тактики випаленої землі.
У певний момент приховування звірств заради політичного миру починає гнітити Матфеоса. Та найзапекліша битва відбувається саме в душі героя. Його кохання до афганки Шинар призводить до ганьби її клану, розплата за яку — смерть.
Чи зможе рядовий піхотинець зберегти честь, коли війна вимагає стати нелюдом, а на шляху до правди стоїть сам цар?
Прессфілд створив воєнну драму, в якій минуле дивиться сьогоденню просто в очі — і питає: ким ти стаєш, коли битва не закінчується?
ПРО АВТОРАСтівен Прессфілд — письменник і сценарист. Автор понад 30 сценаріїв кінофільмів, багатьох історичних романів і науково-популярних книжок. Його «Війну мистецтва» перекладено багатьма мовами й продано понад мільйонним накладом, а «Вогняні брами» входять до списку обов’язкового читання в усіх провідних військових навчальних закладах США.
Відгуки на книжку:Інша книжка автора:Афганська війна, яку Александр Македонський вів понад два тисячоліття тому, разюче подібна до тієї, що точиться сьогодні. Ця книжка Прессфілда — для всіх тих, хто прагне глибшого розуміння, що стоїть за війнами в одному з найнеспокійніших регіонів світу. Вінс Флінн, автор бестселера «Американський убивця»
«Вогняні брами. Героїчний епос про битву під Термопілами», Стівен Прессфілд, «Наш Формат», 2023 рік
Цитати з видання:Ви гадаєте, що стільки народів, які звикли до чужого імені та влади і не пов’язані з нами ні релігією, ні звичаями, ні спільною мовою, підкоряться одразу, щойно переможені? Тільки ваша зброя стримує їх, а не їхня прихильність, і ті, хто боїться нас у нашій присутності, стануть ворогами, щойно ми підемо. Ми маємо справу з дикими звірами, яких може приборкати лише час, коли вони, спіймані, сидітимуть у клітці, бо їхня вдача не дає їх приборкати. Отож ми мусимо або віддати те, що взяли, або захопити те, чого ще не маємо.
Я завжди думав, що важкий досвід робить тебе сильнішим і ти менше боїшся. Але все навпаки. Це підриває тебе, бо знаєш, наскільки ти вразливий і як погано все може бути. Коли я зараз згадую про ув’язнення, то прокидаюся від цокотіння зубів. Десять разів на день мої коліна підламуються. Я ніколи особливо не вірив у богів. Зараз я починаю думати про це.
Александр не віддає наказів. Він просто діє. Йде разом з усіма, пішки, зі зброєю та в броні, і жоден новобранець не може за ним устигнути. Він тренується за будь-якої погоди, вдень і вночі. Офіцер, який відзначився, обідає в царському наметі, з великими Кратером і Гефестіоном. В армії Александра немає тілесних покарань. Наш повелитель тримає дисципліну загрозою виключення з корпусу і втратою прихильності, проти яких і смерть не має значення. Один несхвальний погляд Александра обвалить кар’єру найзаслуженішого ветерана, а його усмішка чи прихильне слово прославить наймізернішого.