«... головна чарівність моря полягала в якийсь таємниці, яку воно завжди зберігало в своїх просторах. Хіба не таємницею було його фосфоричне світіння, коли в безмісячну липневу ніч рука, опущена в чорну теплу воду, раптом осяває, вся обсипана блакитними іскрами? Або рухомі вогні невидимих судів і бліді повільні спалахи невідомого маяка? Або число піщинок, недоступне людському розуму? »
Скільки існує людина, стільки вона захоплюється морем. І парфумери Лерболаріо не раз надихалися його величчю і красою. І, створюючи новий аромат, вплели в нього і бризки солоного бризу, і аромати прибережних трав і цитрусових гаїв, і запах південного ласкавого сонця. Це не просто аромат, це прогулянка вздовж узбережжя Сардинії, це спокій і затишок, який може дати тільки безкрайне море.